Щоденники трагедії. Рік війни - очима українки та росіянина

Дізнавшись про повномасштабне військове вторгнення Росії в Україну, журналістка в Києві насамперед вирішує... прийняти ванну. Вона сидить у ній пів години - у повному шоці, не в змозі описати свої почуття. У голові одна думка: "Це кінець путінської Росії". Художник Д. у Санкт-Петербурзі теж думає про те, що Путін знищує його країну. Що це найжахливіший день у його житті. Вони з дружиною п'ють вино і обговорюють можливість еміграції.

За кілька днів після початку повномасштабної російської агресії німецька художниця-ілюстраторка Нора Круґ (Nora Krug), яка понад 20 років живе в Нью-Йорку, пише К. і Д., з якими знайома лише за спілкуванням онлайн, щоб дізнатися, що в них відбувається. "Я була вражена, наскільки щирими та емоційними були їхні відповіді. Вони давали можливість людям, яких безпосередньо не зачепила ця війна, набагато ясніше і виразніше, ніж повідомлення про неї в пресі, усвідомити її жахливу повсякденну реальність і руйнівні наслідки, - згадує Нора Круґ. - І тоді я подумала: це треба якось задокументувати".

Так виникла ідея подвійного щоденника - з Києва та Санкт-Петербурга. Українська журналістка і російський художник відразу ж погодилися з тим, щоб Нора Круґ зіставила їхні "індивідуальні голоси, які так по-різному звучать, якщо це дасть змогу привернути увагу до війни в Україні".

"Я була з ними максимально відверта, і одразу сказала, що фіксуватиму обидві точки зору. К. вирішила, що це важливо. Д. зрозумів, що йдеться про підтримку України, і також дав згоду. Проєкт від самого початку був заснований на повній довірі, і це допомагало нам обговорювати якісь дуже особисті ситуації та почуття. Я думаю, що без цієї чесності та відкритості нічого б не вийшло", - розповідає Нора Круґ у бесіді з DW.

Щоденникові записи, газетні колонки, книга "На війні"

Протягом першого року повномасштабної війни в Україні Нора Круґ раз на тиждень дзвонила журналістці К. і художникові Д. і ставила їм найрізноманітніші запитання. Що вони відчувають? Що вони пережили за тиждень? Що відбувається в їхньому житті? Записувала відповіді й надсилала електронною поштою К. та Д. для узгодження.

Щоденникові записи К. і Д. з ілюстраціями німецької художниці щотижня публікувалися на сторінках американської газети Los Angeles Times протягом року. Через рік видавництво Penguin Random House опублікувало книгу "Щоденники війни" (Diaries of War). У березні 2024 року книгу в німецькому перекладі під назвою "На війні: два ілюстровані щоденники з Києва та Санкт-Петербурга" ("Im Krieg: Zwei illustrierte Tagebücher aus Kiew und St. Petersburg") видали в Німеччині, її було презентовано на нещодавньому Лейпцизькому книжковому ярмарку.

"Ситуації та досвід К. і Д. непорівнянні. Але вони обоє- свідки"

Березень 2022 року. Українська журналістка К. відвозить своїх дітей до Данії і повертається в Україну, щоб вести репортажі з фронту: "Я не можу сидіти там, поки моя країна у вогні", - каже вона. Петербурзький художник засуджує путінську політику і військове вторгнення в сусідню країну - і відчайдушно шукає можливість виїхати за кордон, щоб потім забрати туди сім'ю. Він боїться залишатися в Росії, боїться висловлювати свої погляди. "Я намагаюся не говорити про війну ні з ким, крім друзів. Я боюся, що хтось може заявити на мене в поліцію. Я не активіст. У перший день війни я підписав петицію і сказав усім, що я проти війни. Я боявся, що до мене в студію прийде поліція - але ніхто не прийшов", - зізнається Д.

Квітень 2022 року. К. дізнається про загибель свого колеги, журналіста Макса Левіна, убитого російськими військовими. Вона їде в село під Києвом, записує свідчення людей, які пережили російську окупацію, - і порівнює себе з поштовим голубом, "який постійно перелітає з місця на місце". Д. після невдалої спроби виїхати до Фінляндії вивчає інші можливості еміграції: Латвія? Естонія? Стамбул? Він проводить паралелі між путінською Росією і нацистською Німеччиною, почувається дезорієнтованим, боїться втратити сім'ю і скаржиться на "безглузду війну".

Нора Круґ каже, що вирішивши створити ілюстрований щоденник першого року війни очима росіянина й українки, вона не ставила собі за мету показати "об'єктивну" російську або українську перспективу, представити росіян як жертв, розповісти про "хороших росіян" або прирівняти їхній досвід до українського. "Ситуації, в яких опинилися К. і Д., несумісні, їхній досвід у жодному разі не можна порівняти, але вони обоє є свідками. І мені було важливо закарбувати ситуації, в яких вони опинилися, і їхні особисті, суб'єктивні переживання, які передають перебіг політичних подій", - пояснює німецька художниця.

Що думають про провину і примирення українка і росіянин

Рівень довіри між німецькою художницею та її співрозмовниками був настільки високим, що вона могла говорити з ними практично на будь-які теми. "Табуйованих тем у нашому спілкуванні не було, - каже Нора Круґ. - Єдине табу: не можна було писати про будь-що, що допомогло б розкрити особистості моїх співрозмовників: вони мали залишатися анонімними".

З якогось моменту Нора Круґ та її співрозмовники в Києві та Санкт-Петербурзі починають обговорювати більш філософські питання. У чому полягає патріотизм? Як К. і Д. відчувають свою культурну і національну ідентичність? Що вони думають про почуття провини і відповідальності?

"Я багато думав про поняття "вина". Як росіянин, я відчуваю її. Водночас, я відкидаю колективну провину: вона заважає людям визнати свою особисту провину", - каже російський художник. Примирення між Росією та Україною, на його думку, має розпочатися з того, що "Росія мусить вивести свої війська з усіх українських територій, взяти на себе фінансову відповідальність - репарації, репарації і ще раз репарації! - і не втручатися у внутрішні справи України".

Про майбутнє стосунків між Україною та Росією розмірковує й українська журналістка. "Я не вірю, що війна скоро закінчиться, - зізнається вона. - Поки Росією править фашист, бомбардування триватимуть". І навіть після закінчення війни, на думку К., про швидке примирення українців з росіянами говорити не доводиться. Останній запис у її щоденнику: "Ворожнеча залишиться з нами на роки, можливо, навіть на десятиліття. Моє покоління не зможе позбутися цих почуттів. Нам доведеться залишити нашим дітям можливість подолати цю ворожнечу. Впевнена, що в майбутньому їм це якимось чином вдасться".

Різниця в думках, різниця в діях

Німецьку художницю, яка, за її власним зізнанням, до початку роботи над проєктом лише поверхово була знайома з історією Східної Європи та пострадянських країн, вразила різниця у способі мислення та діях української журналістки та російського художника. Ця різниця, на думку Нори Круґ, була сформована життям у різних суспільствах та їхньою специфічною культурою.

"У своєму щоденнику Д. дуже відкрито говорить про неприязнь до Путіна. Водночас він зізнається, що боїться висловлювати свою думку публічно. Він довіряє тільки тим, кого знає і хто поділяє його погляди. Відсутність можливості поговорити з іншими про свої думки і почуття вселяє в нього тривожність. Він почувається самотнім. У К. все зовсім інакше: займати публічну позицію щодо війни, говорити і писати про неї - це її основна діяльність і обов'язок як журналіста. Вона тісно спілкується з друзями, колегами і тими українцями, про яких вона пише", - констатує Нора Круґ.

На її думку, стратегією виживання української журналістки є свобода самовираження - і це відрізняє її від росіянина Д., чиї конфлікти є більш пасивними та внутрішніми. "К. має чітку мету: вона хоче, щоб Україна перемогла у війні і щоб її сім'я знову могла жити разом, - каже Нора Круґ. - Д., якому зрештою вдалося виїхати до Франції, теж сподівається возз'єднатися зі своєю сім'єю, але він не має чіткого уявлення про те, яким буде його майбутнє, де він має жити, чи може його країна колись стати демократичною і як цього домогтися. Останній запис у щоденнику Д.: "Війна показала мені, що на дії свого уряду вплинути неможливо. Це жахливо - але це факт".

"Що б я робила на їхньому місці?"

Нора Круґ зізнається, що неодноразово запитувала себе: що б вона робила, якби опинилася на місці своїх співрозмовників? "Коли я думала про мужність української журналістки, яка, як матір двох дітей, постійно ризикувала своїм життям, я часто ставила собі запитання: чи готова я на таке в моїй нинішній ситуації? У мене, у К. і в Д. діти приблизно одного віку, тож я часто замислювалася, як це - жити й ухвалювати рішення як батько чи мати в таких ситуаціях", - розповідає авторка книжки в бесіді з DW.

Водночас німецька художниця ставила себе і на місце Д., який відкрито зізнавався в тому, що він не активіст і що востаннє він виходив на демонстрацію, коли заарештували Олексія Навального.

"Я не знаю, як це: жити в умовах диктатури, - каже Нора Круґ. - Водночас опір можна чинити по-різному: ризикуючи своєю свободою і життям, як це зробив Навальний, або в малих масштабах - як це робили німці в період правління нацистів, наприклад, допомагаючи євреям. У кожного є свої межі, і кожен має сам вирішувати, як далеко він хоче піти цим шляхом. Але я думаю, що всі повинні намагатися щось робити, а пасивність спостерігати дуже тривожно".

Європейці "заколисані почуттям безпеки"

Книжка Нори Круґ, за її словами, насамперед адресована тим читачам на Заході, яких безпосередньо не торкнулася війна в Україні, які дивляться на неї, перебуваючи осторонь, але хочуть отримати більш особисте й емоційне уявлення про те, як війна впливає на людей психологічно і фізично. Авторка також сподівається, що її книга розбудить європейців, які "заколисані почуттям безпеки".

Читайте також: Кураторка з України у Франкфурті: Наша мета - бути помітними

"Люди в Західній Європі довгий час жили як у бульбашці і сприймали демократію як належне. Особливо це стосується німців - через нашу жахливу історію. Я виросла з думкою, що подібне більше ніколи не станеться: адже ми так багато дізналися про епоху нацизму, і думали, що в Європі більше ніколи не може бути війни. І це, звичайно, дуже наївно", - вважає Нора Круґ. Вона сподівається, що відверті, щирі та емоційні щоденники К. і Д. дадуть змогу західним читачам зрозуміти те, що відбувається в Україні, на більш особистому рівні, ідентифікувати себе з тими, хто балансує між щоденною побутовою рутиною й трагедією, і усвідомити, чому люди не засвоюють уроків із трагічного минулого.