1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Костянтин Акінша: "Удар по СБУ пошкодить Софійський собор"

Анастасія Буцко
9 березня 2022 р.

В інтерв'ю DW мистецтвознавець Костянтин Акінша розповів про долю музейних колекцій та архітектурних пам'яток України під час війни.

https://p.dw.com/p/48Cq8
Софійський собор у Києві
Софійський собор у Києві Фото: Brendan Hoffman/Getty Images

Костянтин Акінша - мистецтвознавець, історик, куратор виставкових проектів, який народився в Києві. Велику частину його наукових публікацій та журналістських розслідувань присвячено темі реституції, переміщених цінностей та втраченої культурної спадщини. DW звернулася до нього, щоб дізнатися, що зараз відбувається з унікальними музейними зібраннями України та пам'ятниками давньоруської архітектури.

Deutsche Welle: Можете розповісти, яка наразі ситуація у музеях України?

Костянтин Акінша: Ми зараз живемо у непередбачуваній ситуації. Увечері мені чомусь захотілося, і я почав переглядати фотографії зруйнованої України під час Другої світової війни. В принципі ми знову переживаємо історію, яка, як нам здавалося, назавжди вже похована в архівах. Ми спостерігаємо за катастрофою неповторного масштабу. Російська армія, російська авіація бомбардує, обстрілює ракетами історичні пам'ятники, які є надбанням не лише України.

Ukraine Kunsthistoriker Konstantin Akinsha
Мистецтвознавець Костянтин АкіншаФото: privat

Наприклад, місто Харків - столиця українського та радянського конструктивізму, місто, в якому знаходяться, напевно, найбільші конструктивістські споруди другої половини 20-х років минулого століття. Наприклад, будівля Держпрому, яка вважалася найбільшим конструктивістським об'єктом, зведеним у СРСР, і яка пережила Другу світову війну. Нині по площі, де розташована ця будівля, ведуть ракетний вогонь.

Будівля Держпрому в Харкові
Будівля Держпрому в ХарковіФото: picture-alliance / dpa

Інший приклад - місто Чернігів, що є частиною світової культурної спадщини, де знаходяться найдавніші храми, датовані XI століттям, пам'ятки культури Стародавньої Русі. Ми не знаємо, що відбувається у Чернігові, у нас немає перевіреної інформації. Мер Чернігова Владислав Атрошенко сказав, що місто значно гірше постраждало, ніж під час Другої світової війни, коли у серпні 1941 року його безперервно бомбардували упродовж трьох днів. На жаль, інформацію, що її ми отримуємо, часто важко перевірити, тому що ці міста знаходяться в зоні бойових дій і туди неможливо надіслати експертів для оцінки руйнувань.

Сьогодні багато музеїв перебувають фактично в зоні бойових дій. На жаль, український уряд замислився про евакуацію культурних цінностей доволі пізно. Це було пов'язано з тим, що влада хотіла уникнути паніки. Про долю багатьох музеїв нам сьогодні нічого не відомо. Наприклад, Житомир - місто, де безліч архітектурних пам'яток, місто з прекрасним музеєм. Наскільки я розумію, музей не евакуювали, а він має значну колекцію європейського живопису, і що зараз із цими чудовими картинами, ми не знаємо і дізнатися не можемо.

Мозаїка Богоматері Оранти та фрески Софії Київської
Мозаїка Богоматері Оранти та фрески Софії КиївськоїФото: Bryan Smith/ZUMA Wire/imago images

 Давайте окремо поговоримо про архітектурні пам'ятки Києва. Яка інформація є про них на сьогодні?

У Києві знаходяться пам'ятники, внесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО: Софійський собор та Києво-Печерська лавра. У Києві знаходяться, мабуть, найраніші та найважливіші пам'ятки архітектури Стародавньої Русі. Почалася паніка, бо російське командування оголосило, що воно зруйнує усі будинки, пов'язані з діяльністю СБУ - Служби безпеки України. Проблема в тому, що штаб-квартира СБУ розташована поблизу Софійського собору - і будь-який удар по СБУ призведе до пошкоджень храму. Цього поки що не сталося, але те, що ми бачимо довкола, викликає жах. Вже постраждав православний собор у Харкові. Що буде далі, ми не знаємо.

 Як і хто зараз може допомогти, зокрема - музеям?

До мене звертаються з пропозиціями допомогти, зокрема, і німецькі музеї. Пропозиції різні: від транспорту - до надання своїх площ під зберігання. Це питання треба вирішувати якнайшвидше. Я дуже хотів би, щоб з українським міністерством культури з цього питання зв'язувався не я, а культурні чиновники Німеччини. Наразі все везуть до Львова, але львівських запасників на все не вистачить - площі там самі доволі скромні. Якісь колекції треба терміново вивозити до європейських музеїв. Напевно, ми надто пізно почали про це думати. Сьогодні переміщувати музейні колекції вкрай небезпечно - вантажівки, що їдуть автошляхами, є легкою ціллю для атак.

Евакуація експонатів у Національному музеї імені Андрія Шептицького у Львові
Евакуація експонатів у Національному музеї імені Андрія Шептицького у ЛьвовіФото: Bernat Armangue/AP Photo/picture alliance

Мене вражає інше. Мене вражає мовчання, повне мовчання російських колег. Пан Піотровський, директор Ермітажу, за весь час війни виступив із єдиною заявою. Її було зроблено у перший день війни. Піотровський заявив, що впевнений у тому, що війна не завадить міжнародним програмам Ермітажу. Бомби, що падають на голови дітей, його мало хвилювали, а тим паче бомби, що падають на музеї.

На жаль, Захід теж дивився і ніколи ні на що не реагував, доки війна не почалася. Наприклад, директор Третьяковської галереї два роки тому влаштував виставку Айвазовського, для чого притягнув до Москви всього Айвазовського із кримських музеїв. Україна протестувала на міжнародному рівні, але відповіді так і не отримала. Можу навести вам інший приклад. Кілька років тому я говорив із директором одного великого німецького музею, намагаючись вмовити його провести якісь українські виставки, взагалі зайнятися трішки спільними програмами з Україною. Він тоді відповів мені, що російські колеги з ним не працюватимуть, якщо він щось спробує зробити з Україною. Це його вчорашній підхід. Сьогодні той самий директор намагається зробити все, щоб допомогти евакуації українських музеїв. Люди воліли бути сліпими.

Але мовчання директора Ермітажу, директора Третьяковської галереї мене вражає. Але найдивовижніше - мовчання директора Пушкінського музею, людини, яка народилася в Одесі! Мовчання Марини Лошак мене вражає! Я не кажу, що ці люди повинні вийти на Червону площу і спалити себе живцем. Але всі вони могли б зробити хоча б елементарну заяву про те, що вони стурбовані тим, що відбувається. Але вони, мабуть, не стурбовані. Вони мають інші проблеми. У цій ситуації я не розумію, як російські музеї можуть залишатися у складі Міжнародної ради музеїв.

- Ви постійно спілкуєтеся з рядом музейних директорів України. Яка ситуація? Хто лишився на місцях? Хто виїхав?

- Як і більшість українців, керівники музеїв виявляють героїзм, часом навіть надмірний. У Києві усі директори були на місці. Директор Одеського музею виїхала з України з маленькою дитиною, але вона, будучи біженкою, намагається по телефону керувати всіма процесами упаковки, евакуації тощо. Люди йдуть на величезний ризик. І багато хто, за їхніми словами, залишиться зі своїми колекціями і нікуди не поїде.

Улюблені туристичні принади Києва - від німецьких архітекторів (28.08.2020)